Обло́га Єрусали́ма 614 року — облога візантійського Єрусалима військами Іранської імперії Сасанідів протягом квітня — травня 614 року. Епізод ірано-візантійської війни (602—628) і загального римсько-перського цивілізаційного протистояння. Іранськими військами командував полководець Шахрвараз, який за наказом шаха Хосрова II здійснював завоювання візантійських земель в Палестині. Союзниками іранців виступили 20 тисяч юдейських повстанців під проводом Неємії бен Гушієля і Вениаміна з Тіверіади, які піднялися на війну проти християн. Обороною Єрусалима керував єрусалимський патріарх Захарій, налаштований на переговори і мирну здачу міста. Ірано-юдейські сили здобули місто практично без спротиву. Всупереч домовленостям вони вирізали частину мешканців Єрусалима, переважно християн: за різними джерелами від 17 до 90 тисяч. Сам патріарх і заможні міщани потрапили до полону. Більшість християнських церков міста були зруйновані, від пожежі постраждав Храм Гробу Господнього. Іранці захопили Животворний Хрест та інші християнські реліквії, які вивезли з міста. У історіографії ведеться неоднозначна дискусія з приводу масштабів руйнувань, убивств і ролі у них юдеїв.